Пустомитівська
загальноосвітня школа№1 І-ІІІ ступенів
Пустомитівського району
Львівської області
В гостях у заньківчан
Нещодавно учні та вчителі школи переглянули виставу Національного академічного українського драматичного театру ім.М.Заньковецької «Труффальдіно з Бергамо», поставлену за п’єсою «Слуга двом панам» К.Гольдоні (режисер –постановник Богдан Ревкевич). Головну роль виконував з.а.України Василь Коржук.
У постановці йшла мова про те, що головний персонаж Труффальдіно втік із бідного Бергамо до багатої Венеції та найнявся на роботу одразу до двох вельмож ( адже дві зарплати краще, ніж одна)… і через це потрапляє у смішні ситуації. Та веселий балагур майстерно виплутується з них, часто демонструючи перевагу в дотепності та заповзятливості над своїми панами. Врешті мереживо романтичних історій розплутується і всі закохані щасливі разом. Сам Труффальдіно, звісно ж, подбав і про своє майбутнє, знайшовши наречену Змеральдіну, служницю в домі Панталоне.
В гостях у видатного співвітчизника
Нещодавно учні 8-А класу разом із класним керівником І.С.Бакуліною побували на екскурсії у музеї М.Грушевського – «батька української історії», голови Центральної Ради УНР, голови наукового товариства ім.Т.Шевченка. Тут ми поглибили свої знання про життя і діяльність цієї видатної постаті в українській історії і науці.
З розповіді екскурсовода дізналися, що до Львова М.Грушевський переїхав у 1894 році та проживав тут майже 12 років. Саме у Львові Михайло Сергійович збудував сімейний маєток, де жив разом з найближчими та найдорожчими людьми – дружиною Марією та донькою Катериною.
Професорська вілла розташована в мальовничій місцині поблизу церкви св.Софії, по сусідству із ще одним генієм українського народу – Іваном Франком. Екскурсовод розповіла, що двері будинку Грушевського завжди були відчинені для науковців, громадських діячів і тогочасної інтелігенції. Саме тут зародилася історична школа Грушевського, яка подарувала українській науці безліч відомих імен.
Сьогодні будинок Михайла Сергійовича перетворено у державний територіальний музей, урочисте відкриття якого відбулося у серпні 2000 року. У шістьох його кімнатах досконало висвітлені всі етапи життя та праці вченого. Тут презентовані меблі, речі побуту, фотографії та документи професора.
Мешканці Пустомит, як і весь український народ, гордяться своїм співвітчизником, відомим громадським діячем і великим ученим. Його іменем названо центральну вулицю міста.
Анастасія Хутко
У музеї Івана Франка
Декілька днів тому учні 8-А класу (класний керівник Бакуліна І.С.) побували у Львівському національному літературно-меморіальному музею Івана Франка.
Екскурсія була змістовною і дуже цікавою. Екскурсовод немовби переніс школярів у минуле, розповідаючи про життя і творчість генія українського народу.
У мальовничій місцевості Львова, поблизу Стрийського парку, стоїть будинок Івана Франка. У ньому видатний письменник, учений, політичний та громадський діяч писав свої найкращі твори. Експозиції музею відтворюють життєвий і творчий шлях письменника. Тут зберігаються майже всі першовидання творів генія, архівні документи, фотографії, рукописи, матеріали, що стосуються літературно-наукової, політичної і громадської діяльності, ювілейних святкувань і похорону Івана Франка.
У музеї повністю відтворено робочий кабінет письменника – його улюблена кімната. Збереглися фортепіано, за яким сидів Іван Якович, робочий стіл, за яким він працював, а також його особисті речі: чорнильниця з ручкою, книги, підсвічник та скринька для рукописів. Біля стола поруч із кріслом – рибацька сітка, сплетена письменником власноруч.
Учнів вразило те, що двоповерховий будинок був облаштований дуже скромно: опалення було пічне, освітлювався гасовими лампами, тут були прості меблі.
Тож відвідавши музей Івана Франка, восьмикласники мали можливість ще раз прилучитися до джерел таланту письменника, твори якого пробуджують любов до всього прекрасного, до рідної землі, до українського слова.
ПОДОРОЖІ & ВІДПОЧИНОК
За враженнями – на скелі Довбуша
Теплого осіннього дня група учнів 7-Б і 7-В класів Пустомитівської ЗОШ № 1 І-ІІІ ст. вирушила на екскурсію до унікальної пам’ятки історії і природи післяльодовикового періоду, яка має назву «Скелі Довбуша». Це природна скельно-печерна фортеця періоду Х ст.
Від екскурсовода школярі дізналися, що комплексна пам’ятка природи розміщена на висоті 668 м. над рівнем моря. Це скелясті виступи пісковиків заввишки 80 м., що утворилися 70 млн. років тому, а кам’янистий лабіринт завширшки 200 м. тягнеться серед буково-смерекового лісу майже на 1 км.
Діти із захопленням розглядали неповторне за своїми формами і розташуванням нагромадження гігантських скель і каменів, що нагадують дивовижних істот, покраяне глибокими, завжди темними ущелинами, ямами, потаємними ходами та стежками.
Семикласникам цікаво було дізнатися, що за переказами, у ХУІІ-ХУІІІ ст. тут таборували опришки, які використовували печери під сховище.
Екскурсовод розповіла і про найвідомішого у Карпатах опришківського вожака Олексу Довбуша, якого селяни вважали своїм рятівником. Опришки нападали на шляхетські маєтки на Коломиївщині, Буковині та Закарпатті. Вони розправлялися з кривдниками простих людей: економами, лихварями, орендарями. Їх вчинки викликали симпатію серед селян, які терпіли гніт від польської шляхти. Про Олексу Довбуша складали легенди, пісні, писали художні твори.
Збагачені враженнями, втомлені, але щасливі повернулися школярі додому.
Олеський замок
Вивчаємо історію рідного краю
Знайомство з королівською резиденцією
Нещодавно учні 3-іх – 5-их класів побували в Олеському замку, найвідомішій фортеці Галичини, яка стоїть на самотній горі висотою близько 50 метрів і є свідком та учасником багатьох подій, що навічно увійшли в історію… Стіни твердині бережуть пам’ять про давньоруських воїв, монголо-татар, про королів і вельмож, про Богдана Хмельницького, батько якого був тут комендантом.
Від екскурсоводів діти довідались, що вперше замок згадується в письмових джерелах, датованих 1327 роком і що у ІІ половині ХV ст.. він перестав бути оборонною спорудую і перетворився на резиденцію польських магнатських родів: Даниловичів, Собєських, Рже вузьких. Саме тут народився польський король Ян Собєський, за часів правління, якого замок отримав статус королівської резиденції. Живучи в Золочівському замку і беручи участь у численних військових походах, король знаходив час і нерідко гостював тут разом із своєю дружиною Марією-Казимирою.
Замок знав і часи розквіту, і занепаду, але завжди схожий був на коштовний перстень. Школярам розповіли, що споруда багато разів потерпала від руйнацій: декілька пожеж, сильний землетрус 1938 року, удар блискавки 1951 року спричинили значні руйнування. Неменше пошкодили його й самі власники. Після того, як в одній із кімнат знайшли замурований скарб, почалися гарячкові пошуки інших коштовностей: розбивали стіни з розписами, руйнували каміни, зривали підлоги.
На кінець ХІХ ст.. Одеський замок перетворився на руїну. За зібрані львів’янами кошти в 1882 році замок викупили і він перейшов у власність держави. Та лише з 70-х років минулого століття розпочалося активне відновлення Одеського замку, і в цьому велика заслуга вже покійного нині директора Львівської галереї мистецтв, Героя України Бориса Візницького. Нині – це її відділ, у якому представлено зразки європейського мистецтва XVI–XVIII ст., зокрема галицько-волинський іконопис та український портретний живопис, європейське малярство, львівську скульптурну школу, різноманітні європейські інтер’єри. Особливе захоплення викликає колекція безсмертних унікальних творів одного з найталановитіших європейських скульпторів XVIII ст. – Йогана Георга Пінзеля.
Дітям цікаво було дізнатися, що в замку знімали художні фільми: «Три мушкетери», «Дике полювання короля Стаха», «Потоп», «Час збирати каміння» та ін.
Відгуки учнів 3-Б класу на екскурсію в Одеський замок:
Мені дуже сподобався замок. Особливо запам’яталася ікона «Страшний суд» та дерев’яні статуї відомого скульптора Пінзеля.
Вікторія Тимочко
Замок ми побачили ще здалеку, бо він стоїть на високій горі. Екскурсовод цікаво розповідала про всі речі, які там знаходяться. Мою увагу привернули каміни, комоди, килими та велика картина, на якій зображено битву з турками за Відень.
Олена Ниделку
У замку ми відчули дух старовини. У давні часи він боронив наш край від ворогів, а тепер знайомить дітей із мистецтвом минулих століть.
Анастасія Цілінська
У замку мене зацікавили старовинні ікони та картини.
Анастасія Коваль
Нам весело було їхати в автобусі і думати, що нас чекає в замку. Адже це перша наша далека подорож з із класом. Ми уважно слухали екскурсовода та оглядали старовинні речі. Біля замку нас зустрів «Польський шляхтич» із ХVII ст..
Євген Бойцун та Ігор Ярема
На відпочинок – у Гребенів
Уже 16 років поспіль під час літніх канікул старшокласники нашої школи виїжджають на трьохденний відпочинок у с. Гребенів Сколівського району. Не стали винятком і цьогорічні канікули. Дощового липневого ранку швидкісним поїздом Львів-Мукачеве ми попрямували знайомим лише нашим учителям маршрутом, адже більшість із нас, десятикласників, ще ніколи не були в Гребеневі, тільки дехто проїжджав із батьками через це село, направляючись до смт. Славське, відомого гірськолижного курорту.
На базі «Зв’язківець» нас гостинно зустріли, поселили в дерев’яних будиночках, і розпочалось наше веселе табірне життя. На щастя, незабаром дощ ущух, виглянуло сонечко, зігріло своїми теплими промінчиками землю, і, пообідавши, ми пішли купатися. Як не дивно, вода в річці Опір була досить теплою і чистою.
Гребенів вразив нас незвичною величчю гірських вершин куполоподібної форми, що ніби гребенем оточують долину, в якій по обидві сторони шосейної дороги розкинувся населений пункт.
Від місцевих мешканців ми дізналися, що назва села походить від «гребенів», утворених на річці Опір з піску та каміння. Ще за однією версією, зі Сколе в цю місцевість приїжджав Гребеняк, який і заснував село, давши йому своє прізвище. Є ще й інші версії про походження його назви.
Цікаво, що за часів Київської Русі територією Гребенева проходив шлях в Угорщину. По цьому шляху в 1015 р. відступало військо князя Святослава, рятуючись від Святополка. Саме при в’їзді до села відбулася кровопролитна битва, в якій і загинув Святослав Володимирович.
Ми відвідали могилу князя, яка знаходиться недалеко від нашої бази, на правому березі Опору, за залізничним мостом.
Наступного дня була чудова погода. Поснідавши, ми поїхали в смт. Славське, звідки мали можливість піднятися на гірську вершину Сколівских Бескидів – гору Тростян. Тут, з висоти пташиного польоту, для нас відкрилася чудова панорама Українських Карпат, укритих хвойними лісами та трав’янистою рослинністю.
Увечері ми знову купалися, грали у волейбол, співали пісень, які супроводжував майстерною грою на гітарі Олег Лаба.
Наш відпочинок у чудовому куточку Прикарпаття нам допомогли організувати, забезпечуючи наш побут та культурну програму, вчителі В.С. Лутчин, І.Ф.Брус та заступник директора школи з виховної роботи Н.М. Цимбала.
Учні 10-х класів.
Фото-галерея
Мандрівка до унікальної пам’ятки
Теплого сонячного червневого ранку група учнів 5-х, 7-Б класів разом зі своїми класними керівниками Дроздою Р.С. і Кошилович Л.Д. туристичним автобусом прикарпатськими шляхами вирушили на екскурсію до унікальної пам’ятки історії і природи післяльодовикового періоду „Скері Довбуша”, утвореної в околиці села Бубнище Болехівського району Івано-Франківської області.
Піднявшись на висоту 688 м. над рівнем моря (саме на такій висоті знаходиться пам’ятка), юні мандрівники із захопленням оглядали складений із нагромадження гігантських скель і каменів, що нагадують дивні істоти, покраяні ямами, ущелинами і дивними таємничими знаками, скельно-печерний комплекс, який тягнеться серед буково-смерекового лісу зі сходу на захід і має довжину близько 1 км.
Тут діти довідались, що „Скелі Довбуша” – природна скельно-печерна фортеця Х ст., названа на честь знаменитого опришка Олекси Довбуша, побратими якого у ХУІІ-ХУІІІ ст. використовували вирубані у скелях печери під табір. Про цього народного месника цікаво розповіла учитель Дрозда Р.С., використавши як історичні факти, так і легенди. Її розповідь про унікальну пам’ятку, яка утворилася понад 70 млн. років тому і, за переказами, у Х-ХІІ ст. до н.е. використовувалася язичниками як святилище для здійсненя обрядів, доповнила заступник директора школи з виховної роботи Цимбала Н.М.
Вона розповіла, що середня висота скельних виступів сягає до 80 м., а ширина кам’яного лабіринту пасма скель – до 200 м. і що видовбані у каменях печери є свідченням того, що в Х ст. скелі використовувались людьми і як помешкання, і як фортеця. Про те, що до утворення печер доклали зусиль люди, свідчать їх рівні стелі, стіни, а також прямокутна форма.
Місцеві селяни пропонували дітям за невеликі кошти катання верхи на конях, що малі вершники робили з великим задоволенням. А спустившись із гір, юні мандрівники мали змогу не тільки помилуватися чудовими водоспадами, але й покупатись.
Підкріпившись на галявині домашніми харчами, школярі щасливо повернулися додому, де поділилися враженнями від поїздки зі своїми рідними та близькими.
Червень, 2014р.
Липень, 2014р.
„Сонечко” і діти
Червень, 2014 р.
Ось і настала довгоочікувана, дивовижна пора, під час якої дітвора забуває про повсякденні справи, проблеми, шкільні будні, лише невимоно радіє теплу, сонцю та абсолютній волі. Прийшли канікули, і 90 довгих літніх днів будуть у розпорядженні дітей.
Чи буває щось краще за літо ? І нехай воно не завжди тішить діток сонячними ласкавими промінцями, однак веселий дитячий сміх у дворах, милозвучний спів пташок, п’янкий запах цвіту квітів створюють літню атмосферу.
Щорічно після закінчення навчання в нашій Пустомитівській ЗОШ
№ 1-ІІІ ст. гостинно відчиняє двері літній оздоровчий дитячий табір „Сонечко”.
Цього літа у шкільному таборі упродовж двох тижнів відпочивало 250 дітей 1-8, 10-х класів. Їхній відпочинок організовували і забезпечували 29 учителів-вихователів та 11 чоловік іншого персоналу. Обов’язки начальника табору було покладено на практичного психолога Пенькову О.І.
Кожного дня дітей чекали цікаві справи. Зокрема, вони побували на танцювально-пісенному концерті в районному Будинку Просвіти, який організував для них керівник танцювального гуртка Савельєв В.В. Він же провів з дітьми танцювальний флешмоб.
Керівник гуртка „Умілі руки” Демчук М.Т. організувала майстер-клас, на якому діти вчилися виготовляти метеликів з підручних матеріалів. Цікавими для учасників табору були конкурс „Природа та наші фантазії” і шаховий турнір, організований працівником служби сім’ї, молоді і спорту райдержадміністрації Гладишем Є.Й.
Керівники туристично-краєзнавчих гуртків Мороз Г.Ю. і Бернатович Л.К. залучили учнів 4-10 класів до туристичного марафону. Гурт „Усмішка” (вихователь Поліщук М.В.) побував на екскурсії в Шевченківському гаю (м.Львів), гурти „Зернятко” та „Джерельце” – на „Скелях Довбуша”, які виникли недалеко від села Бубнище Болехівського району Івано-Франківської області (вихователі Дрозда Р.С., Кошилович Л.Д., Кикоть О.В.), а гурт „Джерельце” (вихователі Бернатович Л.К., Мороз Г.Ю., Демчук М.Т.) – на фірмі „Світоч” (м.Львів).
З нагоди Зіслання Святого Духа відбувся піший похід школярів та вихователів у церкву Успення Пресвятої Богородиці.
Керівник вокального гуртка Цюзь А.Ю. розучувала з наймолодшими школяриками дитячі пісні, а фахівець із соціальної роботи районного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді Говда О.Р. організувала для дітей вікторину „Всезнайка”
Учасники табору (8-10 кл.) взяли участь у районному турнірі серед таборів „Олімпійське літо – 2014”.
Святкове відкриття та закриття табору засвідчили, що наша школа багата на дитячі таланти. У цих урочистостях взяв участь, виступив і вручив нагороди директор школи Мороз С.Й.
Надія Цимбала,
заступник директора з виховної роботи
Пустомитівської ЗОШ № 1 І-ІІІ ст.
Фото-галерея
ПОДОРОЖ ДО НЕПРИСТУПНОЇ
ТВЕРДИНІ
Давно ми мріяли побувати в місцях, де влітку щорічно проходить міжнародних фестиваль „Тустань!”, уривок із сюжету якого бачили на одному з телеканалів.
І от, нарешті, склалося... Ще досить теплого як для пізньої осені ранку ми вирушаємо в Тустань, єдину в Європі пам’ятку давньоруської наскельної оборонної архітектури, неприступної фортеці-митниці ІХ-ХІІІ ст.. Залишки цього оборонного комплексу розташовані поблизу села Угрич, що на південь від міста Борислава та на південний схід від селища Східниця, серед лісового масиву Підгородцівського лісництва.
Дорога до Тустані комфортним туристичним автобусом тривала три години, оскільки понад 20 км. траси – суцільні ями й вибоїни. Цікаво, що впродовж дня ми не зустріли на цьому шляху жодного автобуса чи маршрутного таксі.
Екскурсія розпочалася у краєзнавчому музеї села Угрич. Тут школярі ознайомилися з матеріалами археологічних досліджень і розкопок та оглянули макет оборонного комплексу „Тустань”.
... Фортеця вразила нас своєю величчю, неприступністю, таємничістю. І пригадалися рядки поезії Івана Франка, написані в 1884 році після подорожі в цей край:
А в Уричі камінь і ковані в нім
Покої, і брами, і льохи;
Чи велетнів це, чи розбійників дім,
Не знає ніхто анітрохи...
Здивувало, що на найвищому шпилі комплексу майорить жовто-блакитний прапор. Наш екскурсовод, пані Наталія, розповіла, що нещодавно фортецю відвідав генерал, який і доручив місцевому скелелазу встановити цей прапор на честь українських солдатів, які беруть участь в АТО на Сході України, і серед яких знаходиться його син. Прізвища генерала вона, на жаль, не знала.
З розповіді екскурсовода ми довідалися, що Тустань як фортеця і митний пост виникла в ІХ ст.. Тут, по карпатських перевалах, проходив Соляний шлях, яким перевозили сіль із Галичини в Європу, а також – частина Великого Шовкового шляху з Китаю до Португалії. Це були й ворота між Галицько-Волинським князівством та Угорщиною. Так, завдяки територіальному розміщенню, фортеця потрапила в коло міжнародних торгових зв’язків. А ще вона була оборонною твердинею. І хоч її гарнізон складася лише з 50-ти воїнів, фортецю не змогли взяти навіть відомі всьому світові завойовники – татаро-монголи.
Якби вміли говорити велетенські камені – пісковики, на яких збудовано фортецю, то вони розповіли б, що утворилися в сиву давнину, понад 50-т мільйонів років тому. Важко уявити собі, як вона споруджувалася на висоті до 80 метрів, як вирубували у скелях рукотворні печери, а також колодязь глибиною до 30 метрів. Цікаво, що фортеця трималася на 4-х тисячах пазів і врубів. І все це зробили людські руки !
Увагу екскурсантів привернули і вирізьблені на скелях солярні знаки та рисунки – петрогліфи, подібні до яких дехто з нас бачив на Скелях Довбуша і які досі ніхто не зміг розшифрувати. На мою думку, це реліквії язичницького капища, яке існувало тут у І ст. до н.е.
Спустившись зі скель, ми попрямували до каплички Матері Божої, біля якої з одного місця витікають два різні джерела що зливаються в єдиний Срібний потік. Вода одного із цих джерел є цілющою й допомагає від хвороби очей. Пані Наталія повідомила, що сюди в 1883 році приїжджав із дружиною, Ольгою Хоружинською, лікувати очі Іван Франко, а також, починаючи з ІХ ст., Тустань відвідали сотні тисяч осіб: князі, королі, вояки, шляхтичі, державні та громадські діячі, прозаїки та поети.
Серед них були Данило Галицький, Леся Українка, Іван Вагилевич, Корнило Устиянович та багато інших видатних постатей.
Збуджені, утомлені, але сповнені незабутніх вражень, поверталися ми додому. А я подумав, що було б добре приїхати сюди в серпні наступного року і стати учасником фестивалю міжнародної середньовічної культури „Ту стань!”, який переносить відвідувачів у середні віки і творить атмосферу тих часів. Окрім реконструкції боїв, на території скель лунає середньовічна музика, проводяться майстер-класи із середньовічних танців, народних ремесел, а також змагання лицарів. Місцеві ж кулінари щедро пропонують карпатські смаколики, які так і хочеться скуштувати.
Екскурсія відбулася завдяки класним керівникам 6-А,5-Б,5-В класів Дрозді Р.С., Пеньковій О.І., Шаргут І.О. та заступнику директора з виховної роботи Цимбалі Н.М.
Подорож на батьківщину І.Франка
Нещодавно учні 5-х класів разом з класними керівниками Лутчин В.С., Галан С.В., Іщенко І.І. відвідали державний історико-культурний заповідник „Нагуєвичі”, який було створено 1994 року на батьківщині Івана Франка. З розповіді екскурсовода учні дізналися, що в основу відтворення садиби батьків письменника покладено етнографічний нарис-спогад І.Франка „Моя вітцівська хата” 1913 р., а також що в садибі зібрані речі побуту, посуд та одяг часів письменника. Тут зберігаються цінні реліквії родини Франків: дитяча колиска, дзеркало в дерев’яній оправі, мисник та інші речі.
Діти побували в кузні, в якій працював батько І.Франка. Учителі та учні оглянули літературну експозицію музею письменника, де одним з найцінніших експонатів є „Золота книга” Дрогобицької нормативної школи, в якій записано прізвище І.Франка, і прижиттєві видання його творів.
Біля музею школярі оглянули хрест, викутий батьком І.Франка в честь скасування панщини, а також пам’ятник Івану Яковичу та скульптурну композицію „І.Франко і світова література”. Потім ми пройшли „Стежкою І.Франка”, яка включає лісову алею, уздовж якої розміщено дерев’яні скульптури персонажів творів письменника, „Поляну казок” із постаттями їх героїв, оглянули також каплицю Різдва Богородиці та Літній театр
Вікторія Лутчин, класний керівник 5-А класу
ВИВЧАЄМО ІСТОРІЮ
ЛИСТОПАДОВОГО ЧИНУ
Наша подорож з ознайомленням місць, пов’язаних з історією ЗУНР, розпочалася з міста Стрий.
Перша зупинка – Народний дім (вулиця Народна,8). Тут ми довідались, що у 1918 році в цьому приміщенні проходив запис у січове стрілецтво, а у лютому 1919 року на виставі Нового народного театру були присутні такі історичні особи, як президент ЗУНР Євген Петрушевич та Головний отаман УНР Симон Петлюра. У краєзнавчому музеї „Верховина” відвідали зал, присвячений періоду австрійського панування, Першої світової війни та ознайомились з матеріалами про боротьбу мешканців Стрийщини за Українську державу.
Далі наш шлях проліг на вулицю Гайдамацьку,15. У цьому приміщенні знаходився комісаріат ЗУНР. Тепер тут розміщена гімназія. Однак ні експозицій про цю визначну подію, ні навіть меморіальної дошки ми не побачили, а лише сфотографувалися біля входу в приміщення.
Наша екскурсія відбулася завдяки працівникам служби сім’ї, молоді та спорту райдержадміністрації Євгену Гладишу та Лесі Цимбалі.
В гостях у гетьмана і
Кавового Колумба
На гостинці між містами Долиною та Болеховим лежить стародавнє місто Гошів, основане Іваном Гошівським у 1464 році. Нащадки Гошівських і сьогодні проживають у цьому селі.
Чудовою окрасою Гошева є гора. З одного боку вона опускається до р.Лужанки, а з іншого її омиває р.Свіча. Народ назвав цю гору Ясною горою, тому що тут знаходиться чудотворна ікона Божої Матері, яка притягує щорічно сотні прочан.
У їх числі і ми, учні 8-10 класів, піднялися на Ясну гору, щоб ознайомитися з історією заснування та розвитку монастиря та монастирської церкви, а також помолитися до Небесної заступниці в чудотворній іконі.
З розповіді брата Петра ми дізналися, що історична згадка про існування монастиря в Гошеві припадає на 1570 рік. 1618 року кримські татари напали на монастир і спалили його, а 1629 шляхтич Євстахій Шумлянський, чоловік Анни Гошівської, допоміг побудувати новий монастир і церкву.
Далі нам розповіли, що 5 серпня 1734 року до церкви була урочисто перенесена чудотворна ікона Матері Божої. Її подарував Гошівський дідич, опікун монастиря Микола Гошовський.
З цього дня слава про Гошівський монастир розлетілася про всій Галичині і поза її межами.
Велику шкоду горі Божої Матері принесла Друга світова війна.
У серпні 1944 р. тут відбувся великий бій, внаслідок чого було знищено будівлі церкви, монастиря та будинку прихожан. В 1950 році радянською владою монастир було ліквідовано, а монахів вивезено в Сибір.
Сьогодні Гошівський монастир – місце багатолюдних відпустів. Тисячі віруючих прибувають сюди, щоб помолитися і здобути силу для подолання життєвих перешкод та здобуття Божого царства.
За духовністю – у Гошів
Уже не перший рік учні нашої школи відвідують село Кульчиці, що на Самбірщині, відоме на Україні та поза її межами. Адже тут народився видатний гетьман України Петро Конашевич-Сагайдачний, а також Юрій Кульчицький, козак, який відіграв значну роль у розгромі турків під стінами Відня.
По дорозі до музею увагу учнів привернула бронзова скульптура, розміщена на високому постаменті. Це пам’ятник гетьману Сагайдачному, який зображений на коні з маленькою дитиною, яку притискає до грудей. У другій руці – високо піднята булава.
Перед входом до музею, просто на бруківці, стоїть пам’ятник Юрію Кульчицькому. Зображений він у козацькому контуші, шароварах, у чоботах, з тацею у лівій руці, на які стоять кавові горнятка, а правою він ніби наливає каву із дзбанка.
Нашу групу школярів гостинно зустрів організатор і засновник музею, а сьогодні наш екскурсовод Богдан Сидор.
Від нього школярі дізналися що Гетьман Реєстрового козацтва, кошовий отаман війська запорізького народився 1570 року у шляхетній родині, закінчив Острозьку академію і як патріот своєї землі пішов на Запорізьку січ, де 1606 року став Гетьманом та про походи українського козацтва проти Кримського Ханства, Османської імперії та Московського царства.
У цьому ж музеї школярів зацікавила експозиція та розповідь про Юрія Кульчицького, який не тільки врятував Відень, а й навчив українців та австріяків пити каву.
1683 року армія великого візира Туреччини Кара-Мустафи оточила Відень, мешканці якого не мали вже харчів і були приречені на загибель.
Щоб домовитись про спільні дії проти турків з герцогом Лотарингії, Юрій зумів пробратися через турецьку облогу і повідомити Європу про турецьку навалу.
Битва відбулася 12 вересня 1683 року, у якій війська європейських держав разом із козацьким загоном під проводом польського короля Яна Собеського розбили військо Кара-Мустафи.
Потім екскурсійний автобус повіз дітей у звіринець, що знаходиться недалеко від Самбора, після чого учні організували собі на лісовій галявині пікнік.
Опишите фото...
Опишите фото...
Опишите фото...
Опишите фото...
ЩОБ НЕ ВПАСТИ У БЕЗОДНЮ
Нещодавно учні і вчителі нашої школи відвідали чергову виставу заньківча. Драматична притча Ореста Огородника „Безодня”, постановку якої здійснив Національний академічний український драматичний театр ім.М.Заньковецької, по – справжньому вражає. Її прем’єра відбулася 18 липня 2015 року, але п’єса й досі збирає повні зали глядачів. Адже цей твір – про нас і Україну, про сьогодення, криваву рану, що розділила Україну, епіграфом п’єси слугують безсмертні й болючі Шевченкові рядки:
Чи ми ще зійдемося знову?
Чи вже навіки розійшлись?
І слово правди і любові
В степи і дебрі рознесли !
Це те питання, яке мучить сьогодні всіх, кому не байдужа доля України. І, на жаль, ніхто не знає на нього відповіді.
П’єсу „Безодня” складно сприймати й оцінювати лише як художній твір, це шматок життя, сповненого муки, болю, чекання, надії й гірких сліз. Вона про патріотизм, справжній, вистражданий, виболений, жертовний. У п’єсі історія катів і жертв переплилася настільки, що розділити її на фрагменти неможливо. Ця п’єса ми самі, Львів наших днів, тривога й мука, очікування матерів, чиї діти воюють і гинуть на Донбасі, але також історія Донбасу, таких різних людей, які там живуть і антагоністично сприймають Україну і українців. Історія про те, як розпааються сім’ї, розділені ворожими ідеологіями, і про жінку, яка мріяла будувати мости, що з’єднували б не тільки береги рік, а й душі, і все чи майже все, що любила й цінувала, втратила в цій неоголошеній страшній війні.
Це історія про смерть і милосердя, яке завжди буває винагороджене.
Сьогодні ти простягаєш руку допомоги жінці з Донбасу, що посткала у твої двері, шукаючи прихистку, а завтра вона допоможе тобі повернути сина з полону, вважай, з того світу.
Навіть у найскладніших обставинах не варто забувати про те, що ми люди і потрібно вміти прощати. Львів’янин Назар (з.а. України Орест Гарда) зумів стати над власним болем, у відповідь на знущання й ненависть розламати хліб, подавши половину заклятому ворогу – командирові сепаратистського батальону Бережному (В.Гончаренко). Ця сцена, як на мене, найважливіша у п’єсі, вона дарує надію.
Промінчиком світла стає й кохання львів’янки Ірини (А.Дєлайчук), чий брат Іван загинув під Іловаськом, а другий – Василь – потрапив у полон до сепаратистів, і доненчанина Толика Бережного, батько, брат і дядько якого воюють на боці ДНР.
У п’єсі багато гострих кутів, зокрема питання старого львів’янина, багаторічного радянського каторжника; яке він задає біженці з Донбасу Ларисі (н.а.України Любов Боровська): „Ти любиш свою землю? Якщо любиш, чому ж ти й твій син тут, а мій онук загинув, захищаючи вашу землю під Іловайськом?
Своя правда й у словах Лариси: „Согласитесь, что не все ми такие. Нельзя стричь всех под одну гребенку”.
І понад усім цим – терновий вінок з великими краплями крові, що палають калиновим світлом. І пісні Ніни Матвієнко та Святослава Вакарчука, що стали символом Революції Гідності. П’єсу справді неможливо сприймати відсторонено й оцінювати лише як твір мистецтва. Зараз не можливо. І дуже хочеться вірити, що це стане можливим у майбутньому. Зараз ми сприймаємо цю притчу „Безодня” й чудову гру акторів, як саме життя.
Галина Богніс, учитель
української мови і літератури
Пустомитівської ЗОШ № 1
І-ІІІ ст.
За враженнями – у Мукачево
Заблукавшим осіннім днем
Тікає вересень,
Загубивши у хмарах свої сподівання.
Мить проминула –
І вже не повернеться…
Промінь сонця,
Як наші бажання…
Так журливо і хмарно від’їжджали ми зі Львова. Хоча настрій був і не зовсім дощовий, та все ж з острахом очікували, яким днем зустріне нас Закарпаття.Але побоювання і страхи виявились даремними.Бог і природа дарували нам лагідний, привітний осінній день.
Мукачево зустріло сонечком. А коли ми побачили усміхненого, веселого молодого екскурсовода Сашка, який чекав на пероні, то вже не сумнівались ні на краплинку, що день буде чудовим.
Почалась наша екскурсія з відомого замку Паланок, який поступово,завдяки реставрації, набуває вигляду справжньої середньовічної пам’ятки.Захоплива розповідь екскурсовода про історію побудови, важкі часи і часи процвітання викликала неабияке зацікавлення в учнів.Але довелось і їм згадати історичні факти, щоб краще зрозуміти усі події, які відбувались колись у замку і довкола нього.
Історія про підземний хід у криниці, про те, як птах туру допоміг виграти важливу битву, і, звісно ж, про мудру, красиву і надзвичайно сміливу правительку Ілону Зріні, а ще історія про привида замку(на 80% правдива, за словами екскурсовода Сашка) – ось найяскравіші епізоди й факти, про які ми дізнались.
Далі наш шлях пролягав до Свято-Успенського монастиря.На його території все підлягає своїм правилам.Панує тиша і спокій.І нашим галасливим учням довелось хоч трошки заспокоїтись.Перше,що нас вразило при в’їзді у монастир, була галявина, усіяна осінніми крокусами.Це як промінчик надії на вічне життя.Діти відразу ж наголосили, що це людські душі, які повернулись на землю.Історія монастиря,церковні фрески і тиша наводили на роздуми, та осіннє сонечко не давало сумувати і кликало далі в подорож…
Наступним пунктом нашої екскурсії був центр м.Мукачева.Тут уже можна було не стримувати емоції і дати волю енергії.У центрі міста не залишилось жодного пам’ятника, який не відвідали б наші діти, крім верхівки Ратуші, звичайно.Дуже цікавою виявилась розповідь про святого Мартіна, покровителя міста. Він у холодний зимовий день віддав частину свого плаща біднякові, котрий потім віддано служив місту.А чи бачили ви коли-небудь пам’ятник жувальній гумці?А пам’ятниккоменяру з його вірною супутницею кицькою?!Звичайно ж, ми не знехтували можливістю торкнутись до ґудзика на фігурікоменяра. Тепер усі разом з нетерпінням очікуємоздійснення наших бажань.
Хтозна…Одного разу, відвідавши замок Паланок,я загадала бажання тримаючись за палець Федора Коріятовича, управителя замку.І воно збулось.
Отже…
Мить проминула –
І вже не повернеться…
Промінь сонця,
Як наші бажання…
Оксана Фещенко,
кл. керівник 6-А кл.